приготовила Лямзина Людмила Реферат: Три типи музики танець, пісня, марш Музичне виховання відіграє важливу роль у духовному становленні особистості людини. «Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї, — писав видатний український педагог В.Сухомлинський.- Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури»1. Ці слова педагога-гуманіста конкретизують його думку про музичне виховання як першооснову у вихованні людини. Виховання музикою має найточніший, найдоцільніший вплив на розвиток духовного світу кожного школяра, пов’язується із його загальним розвитком, здійснюється у контексті становлення цілісної особистості. Учитель має розвинути чутливість учнів до музики, ввести їх у світ добра й краси, допомогти відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань, виховати здатність до активної різнобічної діяльності, формувати ціннісно-орієнтаційне становлення до музичного мистецтва, сприяти розвитку художньо-творчих здібностей дітей. Успішне вирішення цих завдань сприятиме досягненню мети музичного виховання: формування у школярів музичної культури як важливої і невід’ємної частини їхньої духовної культури.
Слухання музики. Уміння слухати і чути музику не є вродженою рисою. Пізнавально творчі можливості учнів розвиваються у спілкуванні з музикою, в процесі цілеспрямованого аналізу музичних творів. Адже власна діяльність є запорукою глибоких переживань, естетичної насолоди, високих художніх смаків. Музичне сприймання – основний вид музичної діяльності, оскільки саме воно передує всім іншим. Навіть коли діти на уроках зайняті здебільшого хоровим співом, то перш ніж розучувати пісню, її треба сприйняти. Поряд з терміном “ сприймання музики ” вживають словосполучення “слухання музики”, яке використовують у двох значеннях: як синонім сприймання музики і як компонент уроку музики (на відміну від співів). Втім, якщо його застосовують у другому значенні, все одно “вбирає в себе” й перше. Слід враховувати, що вплив музики на особистість складається з численних слухацьких вражень, які накладаються одне на одне, поступово збагачуючись і поглиблюючись. Робота над кожним твором має вводити школярів у світ глибоких почуттів і роздумів: про добро і зло, любов і ненависть тощо. Слід пам’ятати, що на музичний розвиток учнів благотворно діють два чинники:багатство музичних вражень, з одного боку, та повторність вражень – з другого. Особливості музичного сприймання дітей
Особливість сприймання музики полягає в тому, щоб у поєднанні звуків різної висоти, тривалості, сили, тембру відчути красу звучання, виразність, почути цілісні художні образи, що викликають у слухача певні настрої, почуття і думки. Як показали дослідження, у сприйманні молодших школярів найрозвиненіший емоційний компонент, відстають у розвитку музичний (гармонійний) слух і мислення. Головний компонент музичного сприймання – співтворчість – виявляється на рівні безпосередньої, емоційної чутливості до музики. Компоненти сприймання взаємозв’язані між собою. Розвиток сприймання музики – складне завдання, зокрема на початковому етапі навчання. Справа в тому, що молодші школярі перестають сприймати твір. Вони можуть бути неуважними, потім знову слухати музику, не помічаючи, що якийсь час взагалі не чули її. Уже в 5-6 річному віці діти здатні прослухати і запам’ятати невеликий музичний твір, визначити його характер, настрій, найяскравіші засоби музичної виразності. За результатами досліджень Н. Вєтлугіної, Р.Зинич та інших учених з’ясовано, що в дітей молодшої групи дитячого садка, які розрізняють загальний настрій і характер твору, почуття, викликані музикою, дуже швидкоплинні. Сприймання музики 4-5 річними дошкільними зберігаються ще довше. Проте довільна увага в них розвинена недостатньо, через те твори, призначені для слухання, мають бути невеликими та образними. Музика, яку слухають діти, повинна відповідати тим же вимогам, що й пісні, які вони розучують. Доступність музики визначається перш за все її змістом, близькістю тематики інтересам дітей, а також обсягом музичного твору. Учні 6-7 років можуть уважно слухати музики лише 1,5-2 хв. Поступово обсяг уваги у дітей розширюється, і у 3-4 класах тривалість музичної п’єси може досягати 3,5 – 5 хв. У різних учнів один і той самий твір може викликати різні асоціації, залежно від індивідуальності слухача, його духовної культури. Чим молодший слухач, тим більше він опирається на поза музичні асоціації. Частина учнів не може відділити, які виникають під час слухання музики, від власне змісту музики. Саме тому їхні відповіді можуть бути такими несподіваними. Наведемо приклад. Прослуховується пісня “ Бабак ” Л.Бетховена.Вчителька запитує, який настрій викликає пісня. Одна з першокласниць говорить: “Веселий!” – Чому? — “А мама мені купила собачку!”. Отже, відштовхнувшись від змісту пісні, думки дівчинки перенеслися до радісних спогадів про свого четвероногого друга і тим внесли нове забарвлення у сприймання музики.
У 3-4 класах емоційність сприймання поступово доповнюється прагненням учнів зрозуміти, що виражає музика, у чому її зміст. Школярі можуть досить повно визначити емоційний зміст музики, дати їй образне пояснення, а завдяки властивій спостережливості – почути окремі деталі музичної мови, відтінки, виконання. Основні етапи ознайомлення учнів з музичним твором Щоб зорієнтуватися в методиці слухання музики, розглянемо поетапність ознайомлення дітей з музичними творами, розроблену Н. Гродненською. Цей процес автор порівнює з формою сонатного алегро: 1) вступ – вступне слово вчителя; 2) експозиція – слухання твору; 3) розробка – аналіз, розбір; 4) реприза – слухання на новому, вищому рівні; 5) кода – повторення, закріплення музики в пам’яті. Вступне слово вчителя Завдання вступного слова – зацікавити дітей, налаштувати на емоційне сприймання того чи іншого твору. Вступне слово вчителя може бути різним за змістом: про життя і творчість композитора, про історію створення й особливості твору, про його популярність. Словесний матеріал має бути доступним і цікавим для учнів різного віку. Слід визначити драматургію розповіді, її кульмінацію. Вступне слово може містити матеріали з мемуарної літератури, читання фрагментів літературних творів, декламацію віршів. Наприклад, сприйманню фортепіанної п’єси С.Людкевича “Старовинна пісня” допоможе слухання уривка з поеми Т.Шевченка “Княжна”: Село! І серце одпочине. Село на нашій Україні – Неначе писанка село, Зеленим гаєм поросло. Цвітуть сади, біліють хати, А на горі стоять палати Неначе диво. А кругом Широколистії тополі, А там і ліс, і ліс і поле, І сині гори за Дніпром. Сам Бог витає над селом. Розповідь учителя не слід перевантажувати малозначущими деталями, водночас бажано включати в неї цікаві факти. Його мова має бути яскравою, образною, інтонаційно виразною. Цьому сприятиме вдало дібраний матеріал. Учитель повинен володіти прийомами активізації інтересу й уваги до учнів. Основні з них – емоційний контраст і діалогізація моно мовлення (учителі-початківці схильні до монологу). Наприклад:
Слухання“ Баби Яги” з “Дитячого альбому” П.Чайковського доцільно розпочати бесідою такого змісту: яких героїв казок ви знаєте? (діти називають відомих їм казкових героїв). Усі, кого ви назвали: Івасик-Телесик, Іван-царевич, Котигорошко, Снігуронька, Дід Мороз – робили добрі справи, допомагали людям. А хто їм заважав? – Баба Яга. – Ось як про неї розповідається в одній казці: “Вранці прокинулася Баба Яга – кістяна нога у своїй хатиночці на курячих ніжках. Дивиться – немає Івана-царевича. Кинулася навздогін з усіх сил. На залізній ступі скаче, тичкою поганяє, мітлою слід замітає – тільки вітер свистить, хмари розганяє… ” Послухайте, як розповів П.Чайковський казку про Бабу Ягу фортепіанній п’єсі, яку так і назвав – “Баба Яга”. Зазначимо, що не всі питання в діалогізованій розповіді вчителя потребують відповіді учнів. Деякі з них розраховані на підвищення емоційності мови, що активізує дітей. Чи треб перед прослуховуванням твору ставити учням запитання, на які вони мають відповісти після того, як почують його? З одного боку, так, оскільки запитання спонукає уважніше слухати музику. З іншого – робити це не бажано, оскільки налаштування на відповідь дещо знижує емоційність сприймання. Крім того, запитання про музику й подальша відповідь – це вже елемент аналізу, а за логікою, перш ніж аналізувати твір, його треба почути. Як же діяти в цьому разі? Очевидно, щоб спрямувати сприймання доцільно все-таки поставити запитання, але воно повинно бути доступним, не орієнтувати на складні розумові операції. Можна запитувати, який характер має твір, або на якому інструменті його виконують. Процес слухання музики можна будувати по-різному, а в узагальненому вигляді він має містити такі варіанти: 1) повідомлення у вступній бесіді про те, як називається твір; 2) налаштовування дітей на сприймання музики з пропозицією придумати їй назву; 3) повідомлення про назву твору з пропозицією перед прослуховуванням розповісти про нього ( характер, темп, динаміка, регістр тощо – залежно від навчального завдання уроку) У першому випадку превалює пояснювально-ілюстративний метод навчання, у наступних – метод проблемного викладу, який іноді доцільно поєднувати з ігровим методом, організовуючи слухання музики у вигляді гри “Композитори”. Наприклад: “Діти, якби ви були композиторами, яку б назву придумали для цієї музики?” Або“Якби ви були композитором, в якому темпі написали б цей твір? ” Особливо корисні другий і третій варіанти, оскільки вони великою мірою сприяють розвиткові асоціативного мислення й уяви учнів.
Твори треба слухати в повній тиші, що залежить від того, наскільки вчитель зацікавив школярів вступною розповіддю, а також від якості виконання музики. Водночас можливі різні варіанти: відтворення музики в грамзаписі, у виконанні вчителя або когось з учнів. Бажано чергувати ці варіанти, ураховуючи, що“живе” виконання краще сприймається і надовго запам’ятовується. Важливо, щоб запропонований твір сподобався дітям, але це буває не завжди. Аби викликати позитивне ставлення до того чи іншого твору, доцільно іноді застосовувати сугестивний метод ( від слова suggestion– навіювання). Наприклад, учитель звертається до дітей: “ Зараз прозвучить музика , яку прослухавши один раз , не можна забути”, або: “ Зараз ми послухаємо музику, яка мені дуже подобається. Упевнена, що вона сподобається й вам ” . Якщо школярі поважають учителя й цінують його думку, то цей метод може дати позитивний результат. Подати музичний твір так, щоб він сподобався учням, — нелегке завдання. Учитель – професіонал продумує не тільки трактування твору, а й власний одяг, зачіску й навіть ходу: підійти до фортепіано, щоб виконати музику Бетховена, треба по-іншому, ніж готуючись грати п’єсу Шопена. Методи розвитку музичного сприймання в процесі слухання й аналізу музики Аналіз музичних творів є невід’ємною частиною діяльності учнів на уроках музики, допомагаючи їм проникнути в складний світ художніх образів. Саме на етапі аналізу школярі набувають досвіду музично-творчої діяльності, оволодівають знаннями й уміннями, необхідними для повнішого сприймання. Кожний сприйнятий і проаналізований твір – ще один крок у музичному розвитку дітей, який наближає їх до оволодіння музичного контролю. Першокласники вже мають певний запас музичних вражень, набутих до школи. Вони емоційно реагують на музику, можуть визначити її характер. На перших уроках вживають здебільшого визначення “веселий — сумний”. Водночас вони розуміють більше слів, ніж використовують. Якщо їм складно дібрати для характеристики музики точні визначення ( на початковому етапі навчання це саме так), слід запропонувати вибрати їх із спеціального списку слів ( визначення естетичних емоцій), що диференціюють поняття“веселий — сумний”: Веселий Радісний Урочистий Безтурботний Святковий Зраділий Сумний Печальний Скорботний Ласкавий Задумливий Тривожний Жартівливий Драматичний Заспокійливий Схвильований На перших уроках дітям важко осмислити слова, багато з яких є новими для них. Через те вчитель вибирає з кожного ряду по кілька визначень, з’ясовуючи в ході уроків їх значення (плакат зі словами вивішує на дошці). Потім поступово додає нові. Учителю слід добиватися, щоб діти розуміли значення застосованих визначень, оскільки іноді називають слова, не вникаючи в те, що вони означають. Застосовуючи метод вибору підхожих визначень, слід враховувати рівень музичного й інтелектуального розвитку дітей: запропоновані завдання мають бути посильними для них. Так, в окремих класах учням пропонують вибрати одне-два визначення із складеного словникового ряду, в інших з такими завданнями діти вже легко справляються, можна ускладнити їх, запропонувавши їм вибрати підхожі визначення, але не з логічною побудованого ряду, а такого, в якому є слова, що характеризують різні емоції. Щоб використовувати метод вибору підхожих визначень, доцільно приготувати наочні посібники різних видів. Слова бажано виділяти різним кольором відповідно до їхнього емоційного змісту. Якщо слів небагато, можна написати їх на дошці (у ході уроку).
Активізації музичного сприймання сприяє метод порівняння, оскільки знання й досвід дітей ще не є усталеним. Завдання на порівняння двох творів подобаються учням і сприяють розвитку їхньої пізнавальної активності. Порівнюючи, учні помічають те, що в інших випадках не звернули б уваги. Під час слухання музичних творів школярі вчаться визначати характерні особливості кожного з них, порівнюючи їх між собою. Наспіваний характер “Чеської пісні” М.Любарського діти відчуватимуть краще, якщо порівняють її з гострохарактерною “Танцювальною”. Проте не всі першокласники розуміють, що означає порівняти два будь яких об’єкти. У такому випадку треба пояснити їм, що порівняти означає знайти схожість і відміну. Так, відміну між творами танцювального характеру доцільно показати на прикладі двох популярних танців й вальсу. Учитель виконує, наприклад, “Гопак” П.Глушкова і “Маленький вальс” Я.Степового. Після того, як школярі визначають, що обидві п’єси мають танцювальний характер, він пропонує знайти відмінність між ними і допомагає дітям почути й усвідомити, що музика гопака ритмічна, передбачає підстрибування, вальсу – плавна, наче кружляє. Ефективність методу порівняння зумовлена тим, чи орієнтуються діти в засобах музичної виразності. Одним з методів активізації музичного сприймання школярів є варіювання (іноді його називають методом руйнування). Він полягає в тому, що вчитель виконує твір, змінюючи той чи інший засіб музичної виразності ( темп, динаміку тощо), а діти визначають, що саме змінилося в знайомому творі. Нескладну дитячу пісеньку можна зіграти в ритмі маршу, вальсу, мазурки, інших танців. Потім у ході бесіди треба порівняти оригінал зі зміненим варіантом, з’ясувати схожість і відмінність. Отже, метод варіювання неначе вбирає в себе порівняння як його компонент, оскільки дає змогу припустити, що всі запропоновані варіанти можна зіставити між собою. Для розвитку музичного сприймання дітей застосовується метод музичних колекцій, завдяки якому під час ознайомлення з кожним новим твором поповнювалася колективна “колекція” маршів, вальсів, п’єс про тварин, птахів тощо. Він сприяє накопиченню музично-слухових вражень, формуванню вміння спостерігати, запам’ятовувати, узагальнювати. Водночас дає змогу порівняти п’єси з кожної колекції. Використовується й метод співу фрагментів твору, призначеного для слухання. Його застосування сприяє тому, що учні краще запам’ятовують основні теми твору й можуть надалі простежувати за їхнім розвитком у процесі звучання музики. Крім того, метод співу допомагає розв’язувати завдання
вокального виховання дітей. Як відомо, молодші школярі залюбки беруть участь в іграх, які використовують у навчанні. Ігровий метод застосовують й під час слухання музики. Так, перед виконанням п’єси “Ранок”Е.Грігі (з симфонічної сюїти “Пер Гюнт”) учитель говорить: — Діти, уявіть собі, що ми з вами, мандруючи, потрапили на казкову галявину, де звучать кожний кущик, кожна квітка. Хмарки на небі й сонечко також співають свою пісеньку. Спробуйте заплющити очі й уявити чарівну галявинку, на якій звучить чарівна музика.
Три кити» в музиці - пісня, танець, марш. Ці три найпоширеніших демократичних жанру - найбільш легкий шлях входження в музичне мистецтво. Саме вони, як найперші узагальнення емпіричного рівня, дозволяють «зорати» дитячий музичний і життєвий досвід. Жанр музичний - багатозначне поняття, що характеризує історично сформовані роди і види музичних творів у зв'язку з їх походженням і життєвим призначенням, способом і умовами (місцем) виконання і сприйняття, а також з особливостями змісту і форми.Складність і багатозначність поняття «жанр музичний» пов'язані з тим, що не всі визначають його чинники діють одночасно і з рівною силою. Самі ці чинники - різного порядку (наприклад, форма і місце виконання) і можуть виступати в різноманітних поєднаннях з різним ступенем взаємної обумовленості. Тому в музичній науці склалися різні системи класифікації музичних жанрів.Досліди класифікації музичних жанрів стали вже дуже давно природним продовженням і доповненням до опису самих жанрів. Виключно велику увагу класифікаційними проблемам приділяється в сучасному музикознавстві. Короткий огляд класифікацій відповідно до їх хронологічним принципом доцільно почати з опису типології жанрів, запропонованої німецьким музикознавцем Г.Бесселером . Аналізуючи зв'язку музики з формами її буття і життєвими функціями, він у ряді своїх досліджень висунув і обгрунтував поділ усіх жанрів на їх підносили і ужиткові. Дійсно, музика на публічному концерті, як і в оперному театрі, підноситься слухачам в якості художньої естетичної цінності, а тому може бути названа преподносимой. Особливістю публічного концерту як жанру преподносимой музики є протиставлення виконавців і слухачів, причому слухачі концертного залу являють собою деяку єдність - публіку. Навпаки, жанри, пов'язані з церковним побутом, з святами і карнавалами, можна вважати повсякденними. До обиходной музиці Бесселер відносить танці, марші, трудові пісні, музику дозвілля, службові, ритуальні жанри. Зазначені Г. Бесселером особливості буття музики в різних жанрах розглядалися і детально аналізувалися та іншими дослідниками.
У дослідженні Т.В. Попової і у створеній за її ініціативою колективної монографії в якості основи для теорії жанрів і їх класифікації, як і в роботі їх німецького попередника, були взяті два головні критерії: умови побутування музики і особливості виконання. Відповідно до обраними критеріями у всій сукупності музичних жанрів були виділені шість груп:
1. народно - побутова музика усної традиції (пісенна та інструментальна);
2. легка побутова та естрадно-розважальна музика - сольна, ансамблева, вокальна, інструментальна, джаз, музика для духових оркестрів;
. камерна музика для малих залів, для солістів і невеликих ансамблів;
. симфонічна музика, що виконується великими оркестрами в концертних залах;
. хорова музика Танець - музичний жанр, заснований на виразності ритмічного руху і пластики людського тіла. Танець організований у просторі та часі в єдину композицію; танцювальний образ тісно пов'язаний з музикою, а також з костюмом, який обумовлює характер руху і манеру виконання. Три основних жанру («три кити») музики - пісня, танець і марш - являють собою найбільш легкий шлях входження школярів у музичне мистецтво.Організаційними формами проведення позакласної музично - естетичної виховної роботи можуть бути:
· масові (конкурси, огляди, бесіди);
· гурткові (хорові, ансамблеві).
Організовуючи позакласну музично - естетичну роботу, необхідно враховувати, що:
· широке використання різних методів має сприяти розвитку музичних, творчих здібностей школярів;
· необхідно виховувати прагнення пропагувати музичну культуру;
· всі форми позакласних музичних занять повинні бути спрямовані на естетичне виховання молодших школярів, формування їх музичних смаків та інтересів.
Необхідно охопити всіх учнів різноманітними масовими та індивідуальними формами позакласної роботи з музично - естетичному вихованню.
«Три кити» – це основні жанри, типи музики. Вперше їх описав у своїй книзі для дітей композитор Д. Д. Кабалевський. Як кожен будинок стоїть на фундаменті, так і ці «три кити» тримають на своїх плечах весь величезний світ музики.
В опері, в симфонії і в хоровій кантаті, у фортепіанній сонаті та струнному квартеті, в балеті, в джазовій, естрадній та народній музиці – у будь-якій сфері музичного мистецтва нас чекає підтримка «трьох китів».
Вони стали частиною нашого повсякдення і настільки злилися з нею, що часом ми не помічаємо і не сприймаємо їх як мистецтво. Але вони завжди поруч з нами - пісня, танець і марш. Пісня, марш, танець дуже міцно увійшли і влаштувалися в житті, часом цього навіть неможливо помітити і вже тим більше пов'язати з мистецтвом. Приміром, йде рота солдатів з маршем, природно вони не займаються мистецтвом, але воно увійшло в їхнє життя у формі маршу, без якого вони вже не можуть існувати. З великою увагою і глибокою шаною вивчають музичний фольклор професійні композитори. Народна творчість надихає їх, підказує сюжети й теми. Народні пісні й танці можна почути в музиці різноманітних жанрів. Найпоширенішим способом використання народної музики в авторській є обробка мелодій пісень і танців, які збагачують не тільки мистецтво рідного краю, а й світову культуру загалом. У 1977 року опублікована програма музичного для загальноосвітніх шкіл (експериментальна) для I – III класів, підготовлена Д. Б.Кабалевским та її послідовниками Еге. Б.Абдуллиным, Т. А.Бейдер, Т. Е.Вендровой та інші. У конкурсній програмі визначаються завдання музичного виховання, з наших спільних цілей підготовки людини майбутнього, всебічно розвиненого, який має опанувати музичної культурою як найважливішої і невід'ємною частиною загальнолюдської духовної культури. Музика може виховати доброту, чуйність, чуйність у ставленні до людям, сформувати морально – естетичний ідеал. Ці мети актуальні і сьогодні, оскільки вони общегуманны. Ця програма музичного відповідає на соціальне замовлення суспільства, оскільки прагне повніше реалізувати комунікативні і виховні функції мистецтва. Кабалевский трактує завдання виховання музичним мистецтвом, як засобом життя. У процесі виховання та розвитку діти повинні придбати вміння і навички слухати, чути музику у єдності форми та змісту, виконувати, розуміти її, вміти визначати елементи музичної мови.
Пісня, марш, танець дуже міцно увійшли і влаштувалися в нашому житті, часом цього навіть неможливо помітити і вже тим більше пов'язати з мистецтвом. Приміром, йде рота солдатів з маршем, природно вони не займаються мистецтвом, але воно увійшло в їхнє життя у формі маршу, без якого вони вже не можуть існувати.
Таких прикладів існує незліченна кількість, так що розглянемо ці три кити в музиці більш докладно.
Перший кит: Пісня Безумовно, пісня є однією з найдавніших форм мистецтва, де поряд зі словами присутня, не складне і легко запам'ятовується мелодія, яка передає загальний настрій слів. У широкому розумінні пісня це все те, що співається, одночасно поєднуючи слова і наспів. Може бути виконана як однією людиною, так і цілим хором, з музичним супроводом або без нього. Зустрічається в повсякденному житті людини щодня - день у день, напевно, з моменту, коли людина почала виразно формувати свої думки словами.
Другий кит: Танець Також як і пісня, танець відноситься до витоків зародження мистецтва. У всі часи люди висловлювали свої почуття і емоції за допомогою рухів - танцю. Природно для цього була потрібна музика, щоб краще і чіткіше передавати в рухах суть того, що відбувається. Перші згадки про танці і танцювальній музиці виявлені за часів стародавнього світу, в основному це ритуальні танці, що виражають повагу і шану різним божествам. Танців на даний момент існує досить багато: вальс, полька, краков'як, мазурка, чардаш та багато інших.
Третій кит: Марш Поряд з піснею і танцем, марш також є основою музики. Має яскраво-виражений ритмічний акомпанемент. Вперше зустрічається в трагедіях стародавньої Греції як акомпанемент супроводжуючого вихід на сцену акторів. З маршами, різними за настроєм: веселими і бадьорими, святковими та похідними, жалобними і сумними пов'язані багато моменти з життя людини. З бесіди композитора Д. Д. Кабалевського «Про трьох китах в музиці» можна зробити висновок з приводу характеру маршу, а саме, у кожного окремого твору цього жанру абсолютно свій характер, не схожий на інші.
Пісня, танець і марш - три кити в музиці - як фундамент тримають на собі весь величезний, неосяжний музичний океан. Вони присутні повсюдно в музичному мистецтві: в симфонії і опери, в хоровій кантаті і в балеті, в джазовій і народній музиці, в струнному квартеті і фортепіанної сонаті. Навіть у повсякденному житті «три кити» постійно поруч з нами, не залежно від того, звертаємо ми на це увагу чи ні.
«Три кити» – це основні жанри, типи музики. Вперше їх описав у своїй книзі для дітей композитор Д. Д. Кабалевський. Як кожен будинок стоїть на фундаменті, так і ці «три кити» тримають на своїх плечах весь величезний світ музики. В опері, в симфонії і в хоровій кантаті, у фортепіанній сонаті та струнному квартеті, в балеті, в джазовій, естрадній та народній музиці – у будь-якій сфері музичного мистецтва нас чекає підтримка «трьох китів». Вони стали частиною нашого повсякдення і настільки злилися з нею, що часом ми не помічаємо і не сприймаємо їх як мистецтво. Але вони завжди поруч з нами - пісня, танець і марш . ПІСНЯ Безумовно, пісня є однією з найдавніших форм мистецтва, де поряд зі словами присутня мелодія, яка передає загальний настрій слів. Пісня, як ридання або сміх, відображає стан людської душі, тому вони так різноманітні і численні. Особливість пісні – в гармонійному поєднанні слів і музики. У широкому розумінні пісня – це все те, що співається, одночасно поєднуючи слова і наспів. Може бути виконана як однією людиною, так і цілим хором, з музичним супроводом або без нього. Пісня зустрічається в повсякденному житті людини щодня – день у день, напевно, з моменту, коли людина почала виразно формувати свої думки словами. Дуже часто до слова «пісня» додають визначення «народна». Кожна народна пісня має яскраво виражений національний колорит, бо співають народи всіх націй, всіх континентів по-різному. Важко сплутати українську пісню з грузинською, німецькою, неаполітанською чи негритянською. ТАНЕЦЬ Також як і пісня, танець відноситься до витоків зародження мистецтва. У всі часи люди висловлювали свої почуття та емоції за допомогою рухів – танцю. Природно для цього була потрібна музика, щоб краще і чіткіше передавати суть того, що відбувається. Перші згадки про танці і танцювальну музику виявлені за часів стародавнього світу, в основному це ритуальні танці, що виражають повагу і шану різним божествам. Танців на даний момент існує дуже багато: вальс, полька, краков’як, мазурка, чардаш та багато інших. Найвідоміші українські танці – гопак та козачок. Гопак – піднесеного характеру, основу його складають великі стрибки, у яких, як вважають, приховано бойове мистецтво українських воїнів – козаків. Козачок - в дводольному розмірі, спочатку стриманого темпу, який потім відчутно прискорюється. Його назва від зменшувального слова «козак». Партнер повторює рухи партнерки. МАРШ Поряд з піснею і танцем, марш також є основою музики. Має яскраво-виражений ритмічний акомпанемент. Вперше зустрічається в трагедіях стародавньої Греції як супровід вихіду на сцену акторів. Магсhе - французьке слово, в перекладі означає «хода». Тому пишуться вони завжди в чіткому музичному розмірі 2/4 або 4/4, щоб було зручно йти в строю. І хоча марші відрізняються один від одного мелодією, характером і змістом, їх об’єднує чіткий та енергійний ритм. З маршами, різними за настроєм: веселими і бадьорими, святковими та похідними, жалобними і сумними пов’язано багато моментів з життя людини.
Обрядові пісні — це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. Ці пісні тісно зв'язані з язичницькими віруваннями. Слов'яни вірили в сили природи, в духів природи та вважали, що обрядовими піснями можуть вплинути на них та примусити їх діяти в бажаному напрямку. Обрядова поезія дуже тісно зв'язана з працею людини, з родинним побутом та з народним календарем. У різні пори року виконувались різні обрядові (календарно-обрядові) пісні. Ці пісні повинні були забезпечити успіхи в господарюванні, добрий урожай, щастя в родинному житті.
ВЕСНЯНКИ
ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА — ДНЕМ КРАСНА
Ой весна, весна — днем красна, Що ж ти, весно, принесла? — Принесла я вам літечко, Ще й рожевую квіточку, Хай вродиться житечко, Ще й озимая пшениця, І усякая пашниця. Ой весна, весна, ти красна, Що ти, весно красна, нам принесла? — Принесла я вам літечко, Ще й запашненьке зіллячко, Ще й зеленую травицю, І холодную водицю. Принесла я вам ягнятко Ще й маленькеє телятко.
приготовила Лямзина Людмила
ВідповістиВидалитиРеферат: Три типи музики танець, пісня, марш
Музичне виховання відіграє важливу роль у духовному становленні особистості людини. «Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї, — писав видатний український педагог В.Сухомлинський.- Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури»1. Ці слова педагога-гуманіста конкретизують його думку про музичне виховання як першооснову у вихованні людини.
Виховання музикою має найточніший, найдоцільніший вплив на розвиток духовного світу кожного школяра, пов’язується із його загальним розвитком, здійснюється у контексті становлення цілісної особистості.
Учитель має розвинути чутливість учнів до музики, ввести їх у світ добра й краси, допомогти відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань, виховати здатність до активної різнобічної діяльності, формувати ціннісно-орієнтаційне становлення до музичного мистецтва, сприяти розвитку художньо-творчих здібностей дітей. Успішне вирішення цих завдань сприятиме досягненню мети музичного виховання: формування у школярів музичної культури як важливої і невід’ємної частини їхньої духовної культури.
Слухання музики.
Уміння слухати і чути музику не є вродженою рисою. Пізнавально творчі можливості учнів розвиваються у спілкуванні з музикою, в процесі цілеспрямованого аналізу музичних творів. Адже власна діяльність є запорукою глибоких переживань, естетичної насолоди, високих художніх смаків.
Музичне сприймання – основний вид музичної діяльності, оскільки саме воно передує всім іншим. Навіть коли діти на уроках зайняті здебільшого хоровим співом, то перш ніж розучувати пісню, її треба сприйняти.
Поряд з терміном “ сприймання музики ” вживають словосполучення “слухання музики”, яке використовують у двох значеннях: як синонім сприймання музики і як компонент уроку музики (на відміну від співів). Втім, якщо його застосовують у другому значенні, все одно “вбирає в себе” й перше.
Слід враховувати, що вплив музики на особистість складається з численних слухацьких вражень, які накладаються одне на одне, поступово збагачуючись і поглиблюючись. Робота над кожним твором має вводити школярів у світ глибоких почуттів і роздумів: про добро і зло, любов і ненависть тощо.
Слід пам’ятати, що на музичний розвиток учнів благотворно діють два чинники:багатство музичних вражень, з одного боку, та повторність вражень – з другого.
Особливості музичного сприймання дітей
Особливість сприймання музики полягає в тому, щоб у поєднанні звуків різної висоти, тривалості, сили, тембру відчути красу звучання, виразність, почути цілісні художні образи, що викликають у слухача певні настрої, почуття і думки.
ВідповістиВидалитиЯк показали дослідження, у сприйманні молодших школярів найрозвиненіший емоційний компонент, відстають у розвитку музичний (гармонійний) слух і мислення. Головний компонент музичного сприймання – співтворчість – виявляється на рівні безпосередньої, емоційної чутливості до музики. Компоненти сприймання взаємозв’язані між собою.
Розвиток сприймання музики – складне завдання, зокрема на початковому етапі навчання. Справа в тому, що молодші школярі перестають сприймати твір. Вони можуть бути неуважними, потім знову слухати музику, не помічаючи, що якийсь час взагалі не чули її.
Уже в 5-6 річному віці діти здатні прослухати і запам’ятати невеликий музичний твір, визначити його характер, настрій, найяскравіші засоби музичної виразності. За результатами досліджень Н. Вєтлугіної, Р.Зинич та інших учених з’ясовано, що в дітей молодшої групи дитячого садка, які розрізняють загальний настрій і характер твору, почуття, викликані музикою, дуже швидкоплинні. Сприймання музики 4-5 річними дошкільними зберігаються ще довше. Проте довільна увага в них розвинена недостатньо, через те твори, призначені для слухання, мають бути невеликими та образними.
Музика, яку слухають діти, повинна відповідати тим же вимогам, що й пісні, які вони розучують. Доступність музики визначається перш за все її змістом, близькістю тематики інтересам дітей, а також обсягом музичного твору. Учні 6-7 років можуть уважно слухати музики лише 1,5-2 хв. Поступово обсяг уваги у дітей розширюється, і у 3-4 класах тривалість музичної п’єси може досягати 3,5 – 5 хв.
У різних учнів один і той самий твір може викликати різні асоціації, залежно від індивідуальності слухача, його духовної культури. Чим молодший слухач, тим більше він опирається на поза музичні асоціації.
Частина учнів не може відділити, які виникають під час слухання музики, від власне змісту музики. Саме тому їхні відповіді можуть бути такими несподіваними.
Наведемо приклад. Прослуховується пісня “ Бабак ” Л.Бетховена.Вчителька запитує, який настрій викликає пісня. Одна з першокласниць говорить: “Веселий!” – Чому? — “А мама мені купила собачку!”. Отже, відштовхнувшись від змісту пісні, думки дівчинки перенеслися до радісних спогадів про свого четвероногого друга і тим внесли нове забарвлення у сприймання музики.
У 3-4 класах емоційність сприймання поступово доповнюється прагненням учнів зрозуміти, що виражає музика, у чому її зміст. Школярі можуть досить повно визначити емоційний зміст музики, дати їй образне пояснення, а завдяки властивій спостережливості – почути окремі деталі музичної мови, відтінки, виконання.
ВідповістиВидалитиОсновні етапи ознайомлення учнів з музичним твором
Щоб зорієнтуватися в методиці слухання музики, розглянемо поетапність ознайомлення дітей з музичними творами, розроблену Н. Гродненською. Цей процес автор порівнює з формою сонатного алегро: 1) вступ – вступне слово вчителя; 2) експозиція – слухання твору; 3) розробка – аналіз, розбір; 4) реприза – слухання на новому, вищому рівні; 5) кода – повторення, закріплення музики в пам’яті.
Вступне слово вчителя
Завдання вступного слова – зацікавити дітей, налаштувати на емоційне сприймання того чи іншого твору. Вступне слово вчителя може бути різним за змістом: про життя і творчість композитора, про історію створення й особливості твору, про його популярність. Словесний матеріал має бути доступним і цікавим для учнів різного віку. Слід визначити драматургію розповіді, її кульмінацію. Вступне слово може містити матеріали з мемуарної літератури, читання фрагментів літературних творів, декламацію віршів.
Наприклад, сприйманню фортепіанної п’єси С.Людкевича “Старовинна пісня” допоможе слухання уривка з поеми Т.Шевченка “Княжна”:
Село! І серце одпочине.
Село на нашій Україні –
Неначе писанка село,
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.
Розповідь учителя не слід перевантажувати малозначущими деталями, водночас бажано включати в неї цікаві факти. Його мова має бути яскравою, образною, інтонаційно виразною. Цьому сприятиме вдало дібраний матеріал.
Учитель повинен володіти прийомами активізації інтересу й уваги до учнів. Основні з них – емоційний контраст і діалогізація моно мовлення (учителі-початківці схильні до монологу). Наприклад:
Слухання“ Баби Яги” з “Дитячого альбому” П.Чайковського доцільно розпочати бесідою такого змісту: яких героїв казок ви знаєте? (діти називають відомих їм казкових героїв).
ВідповістиВидалитиУсі, кого ви назвали: Івасик-Телесик, Іван-царевич, Котигорошко, Снігуронька, Дід Мороз – робили добрі справи, допомагали людям. А хто їм заважав? – Баба Яга. – Ось як про неї розповідається в одній казці:
“Вранці прокинулася Баба Яга – кістяна нога у своїй хатиночці на курячих ніжках. Дивиться – немає Івана-царевича. Кинулася навздогін з усіх сил. На залізній ступі скаче, тичкою поганяє, мітлою слід замітає – тільки вітер свистить, хмари розганяє… ”
Послухайте, як розповів П.Чайковський казку про Бабу Ягу фортепіанній п’єсі, яку так і назвав – “Баба Яга”.
Зазначимо, що не всі питання в діалогізованій розповіді вчителя потребують відповіді учнів. Деякі з них розраховані на підвищення емоційності мови, що активізує дітей.
Чи треб перед прослуховуванням твору ставити учням запитання, на які вони мають відповісти після того, як почують його? З одного боку, так, оскільки запитання спонукає уважніше слухати музику. З іншого – робити це не бажано, оскільки налаштування на відповідь дещо знижує емоційність сприймання. Крім того, запитання про музику й подальша відповідь – це вже елемент аналізу, а за логікою, перш ніж аналізувати твір, його треба почути. Як же діяти в цьому разі? Очевидно, щоб спрямувати сприймання доцільно все-таки поставити запитання, але воно повинно бути доступним, не орієнтувати на складні розумові операції. Можна запитувати, який характер має твір, або на якому інструменті його виконують.
Процес слухання музики можна будувати по-різному, а в узагальненому вигляді він має містити такі варіанти:
1) повідомлення у вступній бесіді про те, як називається твір;
2) налаштовування дітей на сприймання музики з пропозицією придумати їй назву;
3) повідомлення про назву твору з пропозицією перед прослуховуванням розповісти про нього ( характер, темп, динаміка, регістр тощо – залежно від навчального завдання уроку)
У першому випадку превалює пояснювально-ілюстративний метод навчання, у наступних – метод проблемного викладу, який іноді доцільно поєднувати з ігровим методом, організовуючи слухання музики у вигляді гри “Композитори”. Наприклад:
“Діти, якби ви були композиторами, яку б назву придумали для цієї музики?” Або“Якби ви були композитором, в якому темпі написали б цей твір? ”
Особливо корисні другий і третій варіанти, оскільки вони великою мірою сприяють розвиткові асоціативного мислення й уяви учнів.
Твори треба слухати в повній тиші, що залежить від того, наскільки вчитель зацікавив школярів вступною розповіддю, а також від якості виконання музики. Водночас можливі різні варіанти: відтворення музики в грамзаписі, у виконанні вчителя або когось з учнів. Бажано чергувати ці варіанти, ураховуючи, що“живе” виконання краще сприймається і надовго запам’ятовується.
ВідповістиВидалитиВажливо, щоб запропонований твір сподобався дітям, але це буває не завжди. Аби викликати позитивне ставлення до того чи іншого твору, доцільно іноді застосовувати сугестивний метод ( від слова suggestion– навіювання).
Наприклад, учитель звертається до дітей: “ Зараз прозвучить музика , яку прослухавши один раз , не можна забути”, або: “ Зараз ми послухаємо музику, яка мені дуже подобається. Упевнена, що вона сподобається й вам ” .
Якщо школярі поважають учителя й цінують його думку, то цей метод може дати позитивний результат.
Подати музичний твір так, щоб він сподобався учням, — нелегке завдання. Учитель – професіонал продумує не тільки трактування твору, а й власний одяг, зачіску й навіть ходу: підійти до фортепіано, щоб виконати музику Бетховена, треба по-іншому, ніж готуючись грати п’єсу Шопена.
Методи розвитку музичного сприймання в процесі слухання й аналізу музики
Аналіз музичних творів є невід’ємною частиною діяльності учнів на уроках музики, допомагаючи їм проникнути в складний світ художніх образів. Саме на етапі аналізу школярі набувають досвіду музично-творчої діяльності, оволодівають знаннями й уміннями, необхідними для повнішого сприймання. Кожний сприйнятий і проаналізований твір – ще один крок у музичному розвитку дітей, який наближає їх до оволодіння музичного контролю.
Першокласники вже мають певний запас музичних вражень, набутих до школи. Вони емоційно реагують на музику, можуть визначити її характер. На перших уроках вживають здебільшого визначення “веселий — сумний”. Водночас вони розуміють більше слів, ніж використовують. Якщо їм складно дібрати для характеристики музики точні визначення ( на початковому етапі навчання це саме так), слід запропонувати вибрати їх із спеціального списку слів ( визначення естетичних емоцій), що диференціюють поняття“веселий — сумний”:
Веселий
Радісний
Урочистий
Безтурботний
Святковий
Зраділий
Сумний
Печальний
Скорботний
Ласкавий
Задумливий
Тривожний
Жартівливий Драматичний
Заспокійливий Схвильований
На перших уроках дітям важко осмислити слова, багато з яких є новими для них. Через те вчитель вибирає з кожного ряду по кілька визначень, з’ясовуючи в ході уроків їх значення (плакат зі словами вивішує на дошці). Потім поступово додає нові. Учителю слід добиватися, щоб діти розуміли значення застосованих визначень, оскільки іноді називають слова, не вникаючи в те, що вони означають.
Застосовуючи метод вибору підхожих визначень, слід враховувати рівень музичного й інтелектуального розвитку дітей: запропоновані завдання мають бути посильними для них. Так, в окремих класах учням пропонують вибрати одне-два визначення із складеного словникового ряду, в інших з такими завданнями діти вже легко справляються, можна ускладнити їх, запропонувавши їм вибрати підхожі визначення, але не з логічною побудованого ряду, а такого, в якому є слова, що характеризують різні емоції.
Щоб використовувати метод вибору підхожих визначень, доцільно приготувати наочні посібники різних видів. Слова бажано виділяти різним кольором відповідно до їхнього емоційного змісту. Якщо слів небагато, можна написати їх на дошці (у ході уроку).
Активізації музичного сприймання сприяє метод порівняння, оскільки знання й досвід дітей ще не є усталеним. Завдання на порівняння двох творів подобаються учням і сприяють розвитку їхньої пізнавальної активності. Порівнюючи, учні помічають те, що в інших випадках не звернули б уваги.
ВідповістиВидалитиПід час слухання музичних творів школярі вчаться визначати характерні особливості кожного з них, порівнюючи їх між собою. Наспіваний характер “Чеської пісні” М.Любарського діти відчуватимуть краще, якщо порівняють її з гострохарактерною “Танцювальною”.
Проте не всі першокласники розуміють, що означає порівняти два будь яких об’єкти. У такому випадку треба пояснити їм, що порівняти означає знайти схожість і відміну. Так, відміну між творами танцювального характеру доцільно показати на прикладі двох популярних танців й вальсу. Учитель виконує, наприклад, “Гопак” П.Глушкова і “Маленький вальс” Я.Степового. Після того, як школярі визначають, що обидві п’єси мають танцювальний характер, він пропонує знайти відмінність між ними і допомагає дітям почути й усвідомити, що музика гопака ритмічна, передбачає підстрибування, вальсу – плавна, наче кружляє.
Ефективність методу порівняння зумовлена тим, чи орієнтуються діти в засобах музичної виразності.
Одним з методів активізації музичного сприймання школярів є варіювання (іноді його називають методом руйнування). Він полягає в тому, що вчитель виконує твір, змінюючи той чи інший засіб музичної виразності ( темп, динаміку тощо), а діти визначають, що саме змінилося в знайомому творі. Нескладну дитячу пісеньку можна зіграти в ритмі маршу, вальсу, мазурки, інших танців. Потім у ході бесіди треба порівняти оригінал зі зміненим варіантом, з’ясувати схожість і відмінність. Отже, метод варіювання неначе вбирає в себе порівняння як його компонент, оскільки дає змогу припустити, що всі запропоновані варіанти можна зіставити між собою. Для розвитку музичного сприймання дітей застосовується метод музичних колекцій, завдяки якому під час ознайомлення з кожним новим твором поповнювалася колективна “колекція” маршів, вальсів, п’єс про тварин, птахів тощо. Він сприяє накопиченню музично-слухових вражень, формуванню вміння спостерігати, запам’ятовувати, узагальнювати. Водночас дає змогу порівняти п’єси з кожної колекції.
Використовується й метод співу фрагментів твору, призначеного для слухання. Його застосування сприяє тому, що учні краще запам’ятовують основні теми твору й можуть надалі простежувати за їхнім розвитком у процесі звучання музики. Крім того, метод співу допомагає розв’язувати завдання
вокального виховання дітей.
ВідповістиВидалитиЯк відомо, молодші школярі залюбки беруть участь в іграх, які використовують у навчанні. Ігровий метод застосовують й під час слухання музики. Так, перед виконанням п’єси “Ранок”Е.Грігі (з симфонічної сюїти “Пер Гюнт”) учитель говорить:
— Діти, уявіть собі, що ми з вами, мандруючи, потрапили на казкову галявину, де звучать кожний кущик, кожна квітка. Хмарки на небі й сонечко також співають свою пісеньку. Спробуйте заплющити очі й уявити чарівну галявинку, на якій звучить чарівна музика.
Автор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалитиТри кити» в музиці - пісня, танець, марш. Ці три найпоширеніших демократичних жанру - найбільш легкий шлях входження в музичне мистецтво. Саме вони, як найперші узагальнення емпіричного рівня, дозволяють «зорати» дитячий музичний і життєвий досвід.
ВідповістиВидалитиЖанр музичний - багатозначне поняття, що характеризує історично сформовані роди і види музичних творів у зв'язку з їх походженням і життєвим призначенням, способом і умовами (місцем) виконання і сприйняття, а також з особливостями змісту і форми.Складність і багатозначність поняття «жанр музичний» пов'язані з тим, що не всі визначають його чинники діють одночасно і з рівною силою. Самі ці чинники - різного порядку (наприклад, форма і місце виконання) і можуть виступати в різноманітних поєднаннях з різним ступенем взаємної обумовленості. Тому в музичній науці склалися різні системи класифікації музичних жанрів.Досліди класифікації музичних жанрів стали вже дуже давно природним продовженням і доповненням до опису самих жанрів. Виключно велику увагу класифікаційними проблемам приділяється в сучасному музикознавстві.
Короткий огляд класифікацій відповідно до їх хронологічним принципом доцільно почати з опису типології жанрів, запропонованої німецьким музикознавцем Г.Бесселером .
Аналізуючи зв'язку музики з формами її буття і життєвими функціями, він у ряді своїх досліджень висунув і обгрунтував поділ усіх жанрів на їх підносили і ужиткові. Дійсно, музика на публічному концерті, як і в оперному театрі, підноситься слухачам в якості художньої естетичної цінності, а тому може бути названа преподносимой. Особливістю публічного концерту як жанру преподносимой музики є протиставлення виконавців і слухачів, причому слухачі концертного залу являють собою деяку єдність - публіку. Навпаки, жанри, пов'язані з церковним побутом, з святами і карнавалами, можна вважати повсякденними. До обиходной музиці Бесселер відносить танці, марші, трудові пісні, музику дозвілля, службові, ритуальні жанри.
Зазначені Г. Бесселером особливості буття музики в різних жанрах розглядалися і детально аналізувалися та іншими дослідниками.
У дослідженні Т.В. Попової і у створеній за її ініціативою колективної монографії в якості основи для теорії жанрів і їх класифікації, як і в роботі їх німецького попередника, були взяті два головні критерії: умови побутування музики і особливості виконання. Відповідно до обраними критеріями у всій сукупності музичних жанрів були виділені шість груп:
1. народно - побутова музика усної традиції (пісенна та інструментальна);
2. легка побутова та естрадно-розважальна музика - сольна, ансамблева, вокальна, інструментальна, джаз, музика для духових оркестрів;
. камерна музика для малих залів, для солістів і невеликих ансамблів;
. симфонічна музика, що виконується великими оркестрами в концертних залах;
. хорова музика
Танець - музичний жанр, заснований на виразності ритмічного руху і пластики людського тіла. Танець організований у просторі та часі в єдину композицію; танцювальний образ тісно пов'язаний з музикою, а також з костюмом, який обумовлює характер руху і манеру виконання.
Три основних жанру («три кити») музики - пісня, танець і марш - являють собою найбільш легкий шлях входження школярів у музичне мистецтво.Організаційними формами проведення позакласної музично - естетичної виховної роботи можуть бути:
· масові (конкурси, огляди, бесіди);
· гурткові (хорові, ансамблеві).
Організовуючи позакласну музично - естетичну роботу, необхідно враховувати, що:
· широке використання різних методів має сприяти розвитку музичних, творчих здібностей школярів;
· необхідно виховувати прагнення пропагувати музичну культуру;
· всі форми позакласних музичних занять повинні бути спрямовані на естетичне виховання молодших школярів, формування їх музичних смаків та інтересів.
Необхідно охопити всіх учнів різноманітними масовими та індивідуальними формами позакласної роботи з музично - естетичному вихованню.
«Три кити» – це основні жанри, типи музики. Вперше їх описав у своїй книзі для дітей композитор Д. Д. Кабалевський. Як кожен будинок стоїть на фундаменті, так і ці «три кити» тримають на своїх плечах весь величезний світ музики.
ВідповістиВидалитиВ опері, в симфонії і в хоровій кантаті, у фортепіанній сонаті та струнному квартеті, в балеті, в джазовій, естрадній та народній музиці – у будь-якій сфері музичного мистецтва нас чекає підтримка «трьох китів».
Вони стали частиною нашого повсякдення і настільки злилися з нею, що часом ми не помічаємо і не сприймаємо їх як мистецтво. Але вони завжди поруч з нами - пісня, танець і марш.
Пісня, марш, танець дуже міцно увійшли і влаштувалися в житті, часом цього навіть неможливо помітити і вже тим більше пов'язати з мистецтвом. Приміром, йде рота солдатів з маршем, природно вони не займаються мистецтвом, але воно увійшло в їхнє життя у формі маршу, без якого вони вже не можуть існувати.
З великою увагою і глибокою шаною вивчають музичний фольклор професійні композитори. Народна творчість надихає їх, підказує сюжети й теми. Народні пісні й танці можна почути в музиці різноманітних жанрів. Найпоширенішим способом використання народної музики в авторській є обробка мелодій пісень і танців, які збагачують не тільки мистецтво рідного краю, а й світову культуру загалом.
У 1977 року опублікована програма музичного для загальноосвітніх шкіл (експериментальна) для I – III класів, підготовлена Д. Б.Кабалевским та її послідовниками Еге. Б.Абдуллиным, Т. А.Бейдер, Т. Е.Вендровой та інші. У конкурсній програмі визначаються завдання музичного виховання, з наших спільних цілей підготовки людини майбутнього, всебічно розвиненого, який має опанувати музичної культурою як найважливішої і невід'ємною частиною загальнолюдської духовної культури. Музика може виховати доброту, чуйність, чуйність у ставленні до людям, сформувати морально – естетичний ідеал. Ці мети актуальні і сьогодні, оскільки вони общегуманны. Ця програма музичного відповідає на соціальне замовлення суспільства, оскільки прагне повніше реалізувати комунікативні і виховні функції мистецтва. Кабалевский трактує завдання виховання музичним мистецтвом, як засобом життя. У процесі виховання та розвитку діти повинні придбати вміння і навички слухати, чути музику у єдності форми та змісту, виконувати, розуміти її, вміти визначати елементи музичної мови.
Пісня, марш, танець дуже міцно увійшли і влаштувалися в нашому житті, часом цього навіть неможливо помітити і вже тим більше пов'язати з мистецтвом. Приміром, йде рота солдатів з маршем, природно вони не займаються мистецтвом, але воно увійшло в їхнє життя у формі маршу, без якого вони вже не можуть існувати.
ВідповістиВидалитиТаких прикладів існує незліченна кількість, так що розглянемо ці три кити в музиці більш докладно.
Перший кит: Пісня
Безумовно, пісня є однією з найдавніших форм мистецтва, де поряд зі словами присутня, не складне і легко запам'ятовується мелодія, яка передає загальний настрій слів. У широкому розумінні пісня це все те, що співається, одночасно поєднуючи слова і наспів. Може бути виконана як однією людиною, так і цілим хором, з музичним супроводом або без нього. Зустрічається в повсякденному житті людини щодня - день у день, напевно, з моменту, коли людина почала виразно формувати свої думки словами.
Другий кит: Танець
Також як і пісня, танець відноситься до витоків зародження мистецтва. У всі часи люди висловлювали свої почуття і емоції за допомогою рухів - танцю. Природно для цього була потрібна музика, щоб краще і чіткіше передавати в рухах суть того, що відбувається. Перші згадки про танці і танцювальній музиці виявлені за часів стародавнього світу, в основному це ритуальні танці, що виражають повагу і шану різним божествам. Танців на даний момент існує досить багато: вальс, полька, краков'як, мазурка, чардаш та багато інших.
Третій кит: Марш
Поряд з піснею і танцем, марш також є основою музики. Має яскраво-виражений ритмічний акомпанемент. Вперше зустрічається в трагедіях стародавньої Греції як акомпанемент супроводжуючого вихід на сцену акторів. З маршами, різними за настроєм: веселими і бадьорими, святковими та похідними, жалобними і сумними пов'язані багато моменти з життя людини. З бесіди композитора Д. Д. Кабалевського «Про трьох китах в музиці» можна зробити висновок з приводу характеру маршу, а саме, у кожного окремого твору цього жанру абсолютно свій характер, не схожий на інші.
Пісня, танець і марш - три кити в музиці - як фундамент тримають на собі весь величезний, неосяжний музичний океан. Вони присутні повсюдно в музичному мистецтві: в симфонії і опери, в хоровій кантаті і в балеті, в джазовій і народній музиці, в струнному квартеті і фортепіанної сонаті. Навіть у повсякденному житті «три кити» постійно поруч з нами, не залежно від того, звертаємо ми на це увагу чи ні.
«Три кити» – це основні жанри, типи музики. Вперше їх
ВідповістиВидалитиописав у своїй книзі для дітей композитор Д. Д.
Кабалевський. Як кожен будинок стоїть на фундаменті, так і
ці «три кити» тримають на своїх плечах весь величезний
світ музики.
В опері, в симфонії і в хоровій кантаті, у фортепіанній
сонаті та струнному квартеті, в балеті, в джазовій,
естрадній та народній музиці – у будь-якій сфері музичного
мистецтва нас чекає підтримка «трьох китів».
Вони стали частиною нашого повсякдення і настільки
злилися з нею, що часом ми не помічаємо і не сприймаємо
їх як мистецтво. Але вони завжди поруч з нами - пісня,
танець і марш .
ПІСНЯ
Безумовно, пісня є однією з найдавніших форм мистецтва, де
поряд зі словами присутня мелодія, яка передає загальний
настрій слів. Пісня, як ридання або сміх, відображає стан
людської душі, тому вони так різноманітні і
численні. Особливість пісні – в гармонійному поєднанні слів
і музики.
У широкому розумінні пісня – це все те, що співається,
одночасно поєднуючи слова і наспів. Може бути виконана
як однією людиною, так і цілим хором, з музичним
супроводом або без нього. Пісня зустрічається в
повсякденному житті людини щодня – день у день, напевно,
з моменту, коли людина почала виразно формувати свої
думки словами.
Дуже часто до слова «пісня» додають визначення
«народна». Кожна народна пісня має яскраво виражений
національний колорит, бо співають народи всіх націй, всіх
континентів по-різному. Важко сплутати українську пісню з
грузинською, німецькою, неаполітанською чи
негритянською.
ТАНЕЦЬ
Також як і пісня, танець відноситься до витоків зародження
мистецтва. У всі часи люди висловлювали свої почуття та
емоції за допомогою рухів – танцю. Природно для цього була
потрібна музика, щоб краще і чіткіше передавати суть того,
що відбувається. Перші згадки про танці і танцювальну
музику виявлені за часів стародавнього світу, в основному
це ритуальні танці, що виражають повагу і шану різним
божествам. Танців на даний момент існує дуже багато:
вальс, полька, краков’як, мазурка, чардаш та багато інших.
Найвідоміші українські танці – гопак та козачок. Гопак –
піднесеного характеру, основу його складають великі
стрибки, у яких, як вважають, приховано бойове мистецтво
українських воїнів – козаків.
Козачок - в дводольному розмірі, спочатку стриманого темпу,
який потім відчутно прискорюється. Його назва від
зменшувального слова «козак». Партнер повторює рухи
партнерки.
МАРШ
Поряд з піснею і танцем, марш також є основою музики. Має
яскраво-виражений ритмічний акомпанемент. Вперше
зустрічається в трагедіях стародавньої Греції як супровід
вихіду на сцену акторів. Магсhе - французьке слово, в
перекладі означає «хода». Тому пишуться вони завжди в
чіткому музичному розмірі 2/4 або 4/4, щоб було зручно йти в
строю. І хоча марші відрізняються один від одного мелодією,
характером і змістом, їх об’єднує чіткий та енергійний
ритм.
З маршами, різними за настроєм: веселими і бадьорими,
святковими та похідними, жалобними і сумними пов’язано
багато моментів з життя людини.
ВідповістиВидалитиОбрядові пісні — це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. Ці пісні тісно зв'язані з язичницькими віруваннями. Слов'яни вірили в сили природи, в духів природи та вважали, що обрядовими піснями можуть вплинути на них та примусити їх діяти в бажаному напрямку. Обрядова поезія дуже тісно зв'язана з працею людини, з родинним побутом та з народним календарем. У різні пори року виконувались різні обрядові (календарно-обрядові) пісні. Ці пісні повинні були забезпечити успіхи в господарюванні, добрий урожай, щастя в родинному житті.
ВЕСНЯНКИ
ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА — ДНЕМ КРАСНА
Ой весна, весна — днем красна,
Що ж ти, весно, принесла?
— Принесла я вам літечко,
Ще й рожевую квіточку,
Хай вродиться житечко,
Ще й озимая пшениця,
І усякая пашниця.
Ой весна, весна, ти красна,
Що ти, весно красна, нам принесла?
— Принесла я вам літечко,
Ще й запашненьке зіллячко,
Ще й зеленую травицю,
І холодную водицю.
Принесла я вам ягнятко
Ще й маленькеє телятко.